Олександр Єкімовських винайшов спосіб виграти суд у львівського «Приватбанку». Він винайшов ще багато інших корисних речей, але пишається саме цим своїм досягненням. 1999 року газета «День» і пан Єкімовських виграли суди, на яких було доведено, що через розрахунковий рахунок винахідника - фірму «Львівські сувеніри» - за два роки було проведено 359 тисяч гривень.
-Проце він розповідає із задоволенням, хоча із професійних якостей для цього «винаходу» йому знадобилися лише терпіння і наполегливість. Він не побачив виходу із заплутаного правниками становища уві сні, як зазвичай бачить свої майбутні винаходи. Просто був упертим...
Одначе мене привів до нього не цей виграний суд, а останній винахід - кварцеві ультрафіолетові опромінювані бактерицидно-лікувальної дії, які Олександр Єкімовських сконструював, удосконалив, зменшив у розмірах та зробив можливими для використання в домашніх умовах.
Я випробовую його лампу на собі, почуваючись Марією Склодовською-Кюрі: хай буде, як буде. Невеличка довгаста лампа, легенька «приставочка» - оце і є вдосконалений блок живлення, щоб лампа могла бути переносною. Одразу після включення - сильний запах озону і нав'язливе відчуття, ніби мій дім - лікарня. Вмикати треба не більше ніж на півгодини. За цей час випромінення вбиває всі віруси і бактерії у приміщенні, підвалі, воді. Це - лише профілактика. А якщо вже в дім прийшов грип, дизентерія або інша вірусна інфекція, ультрафіолет не залишить їм жодного шансу.
Ця лампа приснилася Олександру Єкімовських, як й інші винаходи. Прокинувся він уже з ідеєю - вдосконалити лампу та зробити можливим такий швидкий і надійний спосіб лікування для всіх - через прокат. Він за власний кошт закупив 500 ламп, а коли вдосконалив, запропонував користуватися ними, як холодильником чи телевізором, - за три гривні на добу «чистки» приміщення. А оскільки лікарні не змогли придбати його винахід за собівартістю (10 доларів), він просто подарував 10 ламп туберкульозній лікарні (де вони найбільш необхідні) і 50 - благодійному фонду «Галичина» для передачі лікарням області.
Утім, без замовника Олександр таки не залишився - майже відразу одержави гуртове замовлення від німців, які традиційно швидко відчули переваги його виробу. Не виключено, що за кілька років наші лікарні на останні гроші закуповуватимуть шалено дорогі «німецькі» ультрафіолетові опромінювачі, дивуючись «золотим рукам» продуцентів.
Хіба вперше?
«Мені дісталося більше, аніж Ньютону».
Лампи для Олександра Єкімовських -«предмет» не профілюючий, а так, забава. Його постійне хобі (попри улюблену роботу залізничника, яку довелося покинути через травму) чеканка, копіювання монет, печаток, зброї, ліпка та малювання. У Свердловську, де він виріс і звідки після армії переїхав до Львова, Сашко був постійним призером художніх виставок. Навіть у Владивостоку, де довелося служити, розпізнали цю його пристрасть й організували учбові майстерні, де він керував процесом виготовлення сувенірів.
З 1977 року, тепер уже львів'янин, Олександр працював на залізниці, але хобі не полишив. Так сталося, що почав віддавати йому весь свій час значно раніше, ніж думав, - через... комітет комсомолу. Саме там йому дали «навантаження» - утворити опер-загін по боротьбі з розкраданням державного майна. Невдовзі (як і все, за що він брався) Олександр вивів оперзагін на перше місце у Союзі, а згодом про його діяльність писали всі газети.
Може, так і залишився б Єкімовських «грозою» для розкрадачів, якби не трагічний випадок, що вирішально вплинув на його подальшу долю. Під час одного із затримань у 1985 році Олександр п'ять кілометрів проїхав, вчепившись у дах автомобіля порушників, а коли той загальмував злетів на землю і сильно вдарився.
Його довго відходжували в лікарні - виявили струс мозку, втрату пам'яті і часткову втрату зору. Лікарям вдалося відновити пам'ять, і Олександр пригадав усе своє дитинство ледве не від народження. Процесу деградації, якого по такій травмі очікували лікарі, не відбулося. Натомість, саме тоді майстер чеканки відчув себе винахідником.
- Мені дісталося більше, аніж Ньютону від яблука, - жартує Олександр. - Тож довелося оформляли інвалідність і займатися там, шо раніше вважав хобі, - винаходами.
«Львівські сувеніри»
Так Олександр Єкімовських назвав свою фірму, яка почала працювати у 1989 році. Він виготовляв настільки точні копії, що у середньовіччі ризикував би бути спаленим на вогнищі - за «фальшивомонетництво». Монети, рідкісні медалі, печатки та зброя - у металі та кераміці, раритетні речі з Ермітажу він зробив доступними (дешевими) для кожного колекціонера.
Для винахідника немає меж і сфер, де він не міг би себе проявити. Як і належить, улюблені «предмети» Олександра - фізика та хімія. Звісно, він теж майстрував свій «вічний двигун», якого зупинив через рік. Тому для нього немає обмежень в науці чи мистецтві: «учора» він винайшов фрески, які можна виводити на принтері і які зберігаються 100 років, а «сьогодні» - ультрафіолетові лампи.
Про фрески - теж правда. Технологія їх створення - ноу-хау Єкімовських. Він винайшов спосіб переносити принтерну фарбу фірми «Епсон» (з гарантією збереження - 100 років) на будь-який матеріал. Якими завгодно картинами можна прикрасити стіни свого будинку, але найкраще використовувати винахід для оформлення церков. Його фрески у порівнянні з «західними» і справді недорогі - 150 доларів за квадратний метр. Тому, певне, вітчизняних інвесторів знову випередили німецькі і вже запропонували створення СП.
«Мрію побудувати свій храм»
Під час приїзду Папи Римського його використовували голландці (Олександр робив матрицю для церковних свічок із зображенням Святійшого отця). Коли їздив до Берліна, використали німці - там він зробив 15 тисяч відбитків на кераміці з видами столиці.
Крім цього, винахідник розгадав таємницю знаменитої блакитної кераміки фірми «Веджвуд», яка трималася сотні років.
Кварцова лампа Олександра Єкімовських знищить мікроби просто вдома
Розгадав і знову вдосконалив, зумів витончити виконання малюнків. І тішиться цим не менше, ніж перемогою над «Приватбанком», мовляв, вони («Веджвуд») мене не відтворять, а я - відтворив!
- Я просто аналізую все, що бачу навколо себе. Мені здасться, що світ - це конструктор. Його можна розбирати і збирати багато разів - кожен раз по-іншому. Я, наче парфумер, відчуваю всі його складові. Найбільша моя мрія - побудувати плаваючий на воді храм, в якому би все оберталось, який «жив» би сам по собі - лише на атмосферній енергії, без зовнішніх чинників. Тому що енергія присутня всюди. ЇЇ тільки треба вміти відкрити і вивільнити. А такий храм з «вивільненою» енергією міг би слугувати наочним посібником, моделлю цілого світу.
Нобелівських лауреатів Україна ще не мала. І не тому, що тут не було талановитих людей, експериментаторів та винахідників (Дехто з лауреатів і справді походив з України). А тому, шо тут не довіряють одне одному, давно відвикнувши від того, що вітчизняний продукт може бути високо якісним. Захід, гостинно приймаючи громадян України, швидко стирає на них національні ознаки. І хтозна, чи не замінять за кілька років (чи кілька десятків років) фрески Олександра Єкімовських усі розписи у церквах світу, а його ультрафіолетові лампи не стануть «настільними» у кожному домі...
Принаймні тоді українські науковці розпочнуть ґрунтовне вивчення спадщини «іноземця» в Україні». Таки справді: у нас, аби заслужити визнання, потрібно померти. Чи. може тут чимось зарадити винахідник?!
-Проце він розповідає із задоволенням, хоча із професійних якостей для цього «винаходу» йому знадобилися лише терпіння і наполегливість. Він не побачив виходу із заплутаного правниками становища уві сні, як зазвичай бачить свої майбутні винаходи. Просто був упертим...
Одначе мене привів до нього не цей виграний суд, а останній винахід - кварцеві ультрафіолетові опромінювані бактерицидно-лікувальної дії, які Олександр Єкімовських сконструював, удосконалив, зменшив у розмірах та зробив можливими для використання в домашніх умовах.
Я випробовую його лампу на собі, почуваючись Марією Склодовською-Кюрі: хай буде, як буде. Невеличка довгаста лампа, легенька «приставочка» - оце і є вдосконалений блок живлення, щоб лампа могла бути переносною. Одразу після включення - сильний запах озону і нав'язливе відчуття, ніби мій дім - лікарня. Вмикати треба не більше ніж на півгодини. За цей час випромінення вбиває всі віруси і бактерії у приміщенні, підвалі, воді. Це - лише профілактика. А якщо вже в дім прийшов грип, дизентерія або інша вірусна інфекція, ультрафіолет не залишить їм жодного шансу.
Ця лампа приснилася Олександру Єкімовських, як й інші винаходи. Прокинувся він уже з ідеєю - вдосконалити лампу та зробити можливим такий швидкий і надійний спосіб лікування для всіх - через прокат. Він за власний кошт закупив 500 ламп, а коли вдосконалив, запропонував користуватися ними, як холодильником чи телевізором, - за три гривні на добу «чистки» приміщення. А оскільки лікарні не змогли придбати його винахід за собівартістю (10 доларів), він просто подарував 10 ламп туберкульозній лікарні (де вони найбільш необхідні) і 50 - благодійному фонду «Галичина» для передачі лікарням області.
Утім, без замовника Олександр таки не залишився - майже відразу одержави гуртове замовлення від німців, які традиційно швидко відчули переваги його виробу. Не виключено, що за кілька років наші лікарні на останні гроші закуповуватимуть шалено дорогі «німецькі» ультрафіолетові опромінювачі, дивуючись «золотим рукам» продуцентів.
Хіба вперше?
«Мені дісталося більше, аніж Ньютону».
Лампи для Олександра Єкімовських -«предмет» не профілюючий, а так, забава. Його постійне хобі (попри улюблену роботу залізничника, яку довелося покинути через травму) чеканка, копіювання монет, печаток, зброї, ліпка та малювання. У Свердловську, де він виріс і звідки після армії переїхав до Львова, Сашко був постійним призером художніх виставок. Навіть у Владивостоку, де довелося служити, розпізнали цю його пристрасть й організували учбові майстерні, де він керував процесом виготовлення сувенірів.
З 1977 року, тепер уже львів'янин, Олександр працював на залізниці, але хобі не полишив. Так сталося, що почав віддавати йому весь свій час значно раніше, ніж думав, - через... комітет комсомолу. Саме там йому дали «навантаження» - утворити опер-загін по боротьбі з розкраданням державного майна. Невдовзі (як і все, за що він брався) Олександр вивів оперзагін на перше місце у Союзі, а згодом про його діяльність писали всі газети.
Може, так і залишився б Єкімовських «грозою» для розкрадачів, якби не трагічний випадок, що вирішально вплинув на його подальшу долю. Під час одного із затримань у 1985 році Олександр п'ять кілометрів проїхав, вчепившись у дах автомобіля порушників, а коли той загальмував злетів на землю і сильно вдарився.
Його довго відходжували в лікарні - виявили струс мозку, втрату пам'яті і часткову втрату зору. Лікарям вдалося відновити пам'ять, і Олександр пригадав усе своє дитинство ледве не від народження. Процесу деградації, якого по такій травмі очікували лікарі, не відбулося. Натомість, саме тоді майстер чеканки відчув себе винахідником.
- Мені дісталося більше, аніж Ньютону від яблука, - жартує Олександр. - Тож довелося оформляли інвалідність і займатися там, шо раніше вважав хобі, - винаходами.
«Львівські сувеніри»
Так Олександр Єкімовських назвав свою фірму, яка почала працювати у 1989 році. Він виготовляв настільки точні копії, що у середньовіччі ризикував би бути спаленим на вогнищі - за «фальшивомонетництво». Монети, рідкісні медалі, печатки та зброя - у металі та кераміці, раритетні речі з Ермітажу він зробив доступними (дешевими) для кожного колекціонера.
Для винахідника немає меж і сфер, де він не міг би себе проявити. Як і належить, улюблені «предмети» Олександра - фізика та хімія. Звісно, він теж майстрував свій «вічний двигун», якого зупинив через рік. Тому для нього немає обмежень в науці чи мистецтві: «учора» він винайшов фрески, які можна виводити на принтері і які зберігаються 100 років, а «сьогодні» - ультрафіолетові лампи.
Про фрески - теж правда. Технологія їх створення - ноу-хау Єкімовських. Він винайшов спосіб переносити принтерну фарбу фірми «Епсон» (з гарантією збереження - 100 років) на будь-який матеріал. Якими завгодно картинами можна прикрасити стіни свого будинку, але найкраще використовувати винахід для оформлення церков. Його фрески у порівнянні з «західними» і справді недорогі - 150 доларів за квадратний метр. Тому, певне, вітчизняних інвесторів знову випередили німецькі і вже запропонували створення СП.
«Мрію побудувати свій храм»
Під час приїзду Папи Римського його використовували голландці (Олександр робив матрицю для церковних свічок із зображенням Святійшого отця). Коли їздив до Берліна, використали німці - там він зробив 15 тисяч відбитків на кераміці з видами столиці.
Крім цього, винахідник розгадав таємницю знаменитої блакитної кераміки фірми «Веджвуд», яка трималася сотні років.
Кварцова лампа Олександра Єкімовських знищить мікроби просто вдома
Розгадав і знову вдосконалив, зумів витончити виконання малюнків. І тішиться цим не менше, ніж перемогою над «Приватбанком», мовляв, вони («Веджвуд») мене не відтворять, а я - відтворив!
- Я просто аналізую все, що бачу навколо себе. Мені здасться, що світ - це конструктор. Його можна розбирати і збирати багато разів - кожен раз по-іншому. Я, наче парфумер, відчуваю всі його складові. Найбільша моя мрія - побудувати плаваючий на воді храм, в якому би все оберталось, який «жив» би сам по собі - лише на атмосферній енергії, без зовнішніх чинників. Тому що енергія присутня всюди. ЇЇ тільки треба вміти відкрити і вивільнити. А такий храм з «вивільненою» енергією міг би слугувати наочним посібником, моделлю цілого світу.
Нобелівських лауреатів Україна ще не мала. І не тому, що тут не було талановитих людей, експериментаторів та винахідників (Дехто з лауреатів і справді походив з України). А тому, шо тут не довіряють одне одному, давно відвикнувши від того, що вітчизняний продукт може бути високо якісним. Захід, гостинно приймаючи громадян України, швидко стирає на них національні ознаки. І хтозна, чи не замінять за кілька років (чи кілька десятків років) фрески Олександра Єкімовських усі розписи у церквах світу, а його ультрафіолетові лампи не стануть «настільними» у кожному домі...
Принаймні тоді українські науковці розпочнуть ґрунтовне вивчення спадщини «іноземця» в Україні». Таки справді: у нас, аби заслужити визнання, потрібно померти. Чи. може тут чимось зарадити винахідник?!
